Мусій купив у городі точило,
Вірніш, Мусій купить точило мусив,
Бо як нагостриш брусом швайку, шило,
То вже сокири не наточиш брусом.
Із воза зняв Мусій струмента,
Установив коло порога
І вимага уже «патента»
Першорозрядного від нього.
«Андрійку, на, крути за ручку!
Сокиру принеси, Захарку!..»
Аж припіка Мусія в пучку,
Точило ходить шпарко...
Упріло зморене хлоп'ятко,
І батька порохом укрито...
«Хіба ж це камінь? Це горнятко!
Чортам у зуби це точило!»—
Нарешті вигукнув Мусій.—
Пропали гроші.
Воно ж не точить, а порошить!
Попам у церкву б за кадило
Послать це чортове точило!»
«Татуню! Ба! Забулись ви води
Налить в корито —осюди!» —
І Санька пальцем тицьнула в корито...
«Тю! Громом тебе вбито!
А й справді, не налив на радощах, дурило,
Та й ремствую з гарячки на точило!..»
Частенько з нами теж бува,
Що вихрювата голова
Не зметикує згаряча
Та, знай, руба мерщій з плеча...