Якось ішов чоловік на полювання і, зустрівши двох звірят, запитав, звідки вони. Звірята відповіли:
- Ми жили у воді, а тепер житимемо на землі.
- Як ви зветеся? - спитав чоловік.
– Собаки.
– Як я можу пересвідчитися?.
Собаки вийняли свої документи й показали йому. Тоді чоловік той каже до них:
- Дивіться, вам дозволено жити на землі всього лиш один рік, а по закінченні цього часу знову треба йти у воду.
Через рік зустрівся він з тими ж звірятами і став сварити їх за те, що й досі живуть на землі, коли термін вже вийшов.
- Без документа нам не можна йти у воду, - відповідали звірята.
– А де ж ваш документ?
- Ми віддали котові.
– Ходіть же й візьміть його в кота.
Собаки пішли до кота і зажадали в нього свій документ, але документа в кота вже не було: його вкрали миші і з’їли. Так собаки мусили залишитися на землі й живуть на ній дотепер. Тому й нині людина переслідує собаку, собака – кішку, а кішка – мишей; і собаки, й коти і миші завжди будуть між собою непримиренними ворогами.
***
Якось був такий неврожай, що гинули від голоду і люди й собаки. Один собака пішов до Бога просити хліба. Бог дав йому потрошку всякого нив’я, дав до того ж і розписку. А в тій розписці було сказано: що сам господар їстиме, те щоб давав і собаці. Повернувся собака додому, віддав господарю все те нив’я. Господар засіяв його – вродило. Їсть сам господар, і собаці дає те ж саме. Ходить собака подвір’ям і мокне в негоду під дощем. Приходить він до кота й каже:
- На, братику-котику, тобі цю цидулочку: ти – в хаті, в сухому сидиш, то в тебе цидулочка ніколи не змокне.
Сидить собі кіт у хаті, а коли надворі похолоднішало, він заліз у піч. Господиня розпалила в печі, а кіт як вистрибне звідтіля, та й забув прихопити із собою з печі розписочку.
Варить господар собі їсти, та вже більше й не дає собаці того, що сам їсть, а замішує висівки, дає помиї… Собака бачить, що господар не дає йому вже більше того, що їсть сам, прийшов до кота й питає:
- А де та цидулочка, що я дав тобі на зберігання?
- «Я, - каже кіт, - сидів у печі, грівся, а господиня раптом розпалила піч. Я вискочив, та й забув у печі цидулочку, то вона там і згоріла.
Відтоді собаки стали шарпати котів, і ніколи вони не можуть ужитися.
Легенду записав Т. Зінківський